print preview
Englishback SERHIY ZHADAN
The Air We Breathed
Ця лисиця
плаче вночі на місяць,
і оминає всі мої пастки,
так нібито нічого не сталось,
так нібито її це не стосується.
Колись вона носила на шиї
прикраси, від чого їхня вартість
лише зростала,
і плед, в який вона загорталась,
був ніби соняшникове поле,
і ним ходили птахи,
визбируючи пізні зерна
ніжності.
І коли вона гнівалась,
лють підіймалась її венами,
наче волога стеблом троянди.
В любові найголовніше
не вірити тому, що говориться.
Вона кричала: «Лиши мене в спокої»,
намагаючись сказати:
«Розірви моє серце».
Вона відмовлялася
говорити зі мною,
насправді відмовляючись
видихати повітря.
Так ніби хотіла зробити
мені ще гірше, ніж є.
Так ніби найбільша наша проблема
була в повітрі,
яким ми дихали. 
Contributor’s notes: Serhiy Zhadan
Contributor’s notes: Alan Zhukovski
The Air We Breathed
Orange in a Schoolbag
Year’s Middle